МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ ВИРОБНИЧО-ГОСПОДАРСЬКИХ КОМПЛЕКСІВ В ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ ПРОМИСЛОВОСТІ

На правах рукопису

Мельникова Марина Віталіївна

УДК 330.341(477)

МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ ВИРОБНИЧО-ГОСПОДАРСЬКИХ КОМПЛЕКСІВ В ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ

Спеціальність 08.00.03 – Економіка і управління національним господарством

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора економічних наук

Науковий консультант –
Богачов Сергій Валентинович,
доктор економічних наук, професор

Донецьк – 2011

ЗМІСТ
Вступ……………………………………………………................................. 4
Розділ 1. Теоретичні основи розвитку виробничо-господарських комплексів у системі національної економіки……………………………...
16
1.1. Зміст і функціональна роль виробничо-господарських комплексів у системі національної економіки...............................................
16
1.2. Організаційні особливості та економічні можливості виробничо-господарських комплексів……………………………..……………………
33
1.3. Складові та чинники розвитку виробничо-господарських комплексів за рівнями національної економіки............................................
46
Висновки до розділу 1…………………………..……………………… 62
Розділ 2. Аналіз розвитку виробничо-господарських комплексів у структурі національної економіки……………………………………………
65
2.1. Методологічні підходи до дослідження розвитку виробничо-господарських комплексів у структурі національної економіки…………
65
2.2. Типологія оргструктур і мотивів розвитку виробничо-господарських комплексів за рінями управління економікою………....…
80
2.3. Концепція розвитку виробничо-господарських комплексів у системі національної економіки…….…………………………..…………….
98
Висновки до розділу 2…….…………………………………………….. 112
Розділ 3. Оцінка стану розвитку виробничо-господарських комплексів в Україні…………………………………………………………
115
3.1. Умови розвитку виробничо-господарських комплексів у національній економіці України……….…………………………………...
115
3.2. Тенденції розвитку виробничо-господарських комплексів в Україні…………………………………………………………………………...
132
3.3. Досвід розвитку провідних виробничо-господарських комплексів України…………………….……….…….…………………………………....
149
Висновки до розділу 3………………………………………………….. 167
Розділ 4. Ресурсо-комунікаційне забезпечення розвитку виробничо-господарських комплексів…………………………………………………….
170
4.1. Ресурси та комунікації у процесах розвитку виробничо-господарських комплексів …..………………….…………………………..
170
4.2. Підтримка збалансованості ресурсів виробничо-господарських комплексів ………………..………………………………….….....................
187
4.3. Управління комунікаціями виробничо-господарських комплексів 209
Висновки до розділу 4………………………………………………….. 227
Розділ 5. Перспективні напрями розвитку виробничо-господарських комплексів в Україні…………………………………………………………
230
5.1. Виробничо-господарські комплекси в реалізації структурно-інвестиційної політики України………………………….………………….
230
5.2. Виробничо-господарські комплекси у процесах промислового розвитку ………………………………………………………………………
246
5.3. Напрями розвитку виробничо-господарських комплексів ресурсозабезпечуючої сфери ЖКГ...............................................................
263
Висновки до розділу 5…………………………………………………… 281
Розділ 6. Формування організаційних проектів розвитку виробничо-господарських комплексів…………………………………………………..
285
6.1. Методологічні підходи до оргпроектування розвитку виробничо-господарських комплексів…………………………….……….
285
6.2. Вдосконалення інструментальних засобів обгрунтування проектів розвитку виробничо-господарських комплексів …………………….
304
6.3. Планування організаційного розвитку виробничо-господарських комплексів …………………………………………………………………..…
323
Висновки до розділу 6….………………………………………………. 350
Висновки…..…………………………………………………………… 354
Список використаних джерел………………………………………….. 363
Додатки….……………………………………………………………..… 396

ВСТУП

Основою стабільності відтворювальних процесів забезпечення розвитку та економічного зростання виступають великі підприємства та об'єднання підприємств реального сектору, які за своєю економічною сутністю є виробничо-господарськими комплексами (ВГК). Вони дозволяють не тільки концентрувати ресурси і капітал, але і маневрувати ними, ефективно інвестувати кошти і підтримувати результативний рух матеріальних і грошових потоків.
Економічний розвиток території є феноменом, який проявляється через діяльність розташованих на ній суб’єктів господарювання. На досягнення мети управління економічним розвитком території (міста, регіону і національного господарства), яке спрямоване на задоволення потреб населення, раціональне використання ресурсів, природних багатств, мінімізацію витрат, збалансованість і пропорційність різних сфер економічної діяльності, значно впливає стан розвитку виробничо-господарських комплексів реального сектору. Вказані обставини передбачають формування умов, які дозволяють скористатися реальними перевагами інтеграції ресурсів і встановлення господарських зв'язків та відносин у рамках виробничо-господарських комплексів (ВГК) з метою розвитку реального сектору економіки, проведення структурних перетворень, підвищення конкурентоспроможності продукції та просування її на внутрішніх і зовнішніх ринках. При цьому важливим постає ступінь узгодженості механізмів розвитку виробничо-господарських комплексів із процесами реформування економіки та відповідності їх національній моделі господарювання, яка має на меті забезпечення економічного зростання на підставі розширеного відтворення капіталу та підтримки цілісності системи управління.
У сучасній українській економіці має місце активізація інтеграційних процесів на підставі формування відповідних структур у базових галузях реального сектору. Однак не дивлячись на позитивні результати діяльності зазначених інтегрованих структур, поки ще не вдалося створити необхідні умови, щоб скористатися перевагами інтеграції ресурсів для здійснення структурних перетворень, зростання конкурентоспроможності та активного просування продукції вітчизняних товаровиробників на внутрішні та зовнішні ринки. Це пояснюється недосконалістю механізмів розвитку інтеграційних процесів в економіці у частині скоординованості з процесами реформування та реструктуризації у реальному секторі економіки, окремих галузях і конкретних підприємств та об’єднань підприємств. У таких умовах особливої актуальності набуває забезпечення економічної обґрунтованості та доцільності формування виробничо-господарських комплексів, узгодження економічних інтересів та забезпечення взаємовигідного партнерства між усіма учасниками зазначеного процесу.
До основних недоліків організаційних проектів формування виробничо-господарських комплексів, які затримують їх розвиток, слід віднести недостатній рівень проробки концепцій та принципіальних засад створення ВГК і питань, пов’язаних з обґрунтуванням проектних рішень – виробничо-технологічних, фінансових, управлінських, організаційних, які визначають вибір структури ВГК, форм та механізмів інтеграції на підставі ресурсо-комунікаційної взаємодії. Вибір та оптимізація форм і механізмів інтеграції, організаційно-економічної структури та складу учасників, формування ефективних механізмів внутрікомплексного управління та регулювання сумісної діяльності, реалізація фінансового управління і контролю, розробка критеріїв оцінки та обґрунтованості створення ВГК, які пов’язують очікувані результати з перевагами інтеграції у рамках комплексу – це далеко не повний перелік проблем, які потрібно вирішити для вдосконалення методологічної бази розробки оргпроектів ВГК, які дозволять скористатися їх організаційними перевагами та економічними можливостями при вирішенні пріоритетних завдань економічного та соціального розвитку на різних рівнях управління економікою.
Проблеми розвитку виробничо-господарських комплексів у системі національної економіки досліджено представниками вітчизняних і зарубіжних наукових шкіл, зокрема, це знайшло відображення в роботах І.Ансофа, О.Амоши, В.Бєлєнцова, І.Булєєва, С.Богачова, Ю.Вінслава, І.Владімірової, Г.Губерної, В.Гейця, О.Єрохіної, С.Забродського, М.Кизима, Т.Келлера, Г.Козаченко, Л.Кузьменко, В.Ляшенка, Д.Львова, В.Мамутова, Г.Назарової, Є.Палиги, В.Пилипіва, Ф.Поклонського, М.Прокопенка, Л.Тараш, В.Хобти, Р.Чандлера, Л.Червової, М.Чумаченка, А.Чухна, І.Яненкової.
Цими науковцями розглянуто доцільність формування, склад і структуру виробничо-господарських комплексів, механізми управління ними в процесі господарювання, підходи до оцінки потенціалу, результативного використання ресурсів, встановлення господарських зв'язків та відносин, обґрунтовано стратегії розвитку, прийняття управлінських рішень за різними напрямами діяльності.
Проте залишаються невирішеними питання визначення змісту та формалізації поняття виробничо-господарських комплексів, визначення їх організаційних особливостей та можливостей, передумов та чинників розвитку, розробки концепції розвитку за результатами аналізу з використанням відповідної методології, обґрунтування можливостей її реалізації на підставі відповідного ресурсо-комунікаційного забезпечення, визначення пріоритетних напрямів розвитку за рівнями управління економікою.
Зазначене актуалізує необхідність вирішення проблем теоретико-методологічного і прикладного характеру розвитку виробничо-господарських комплексів в економіці України, що визначило мету і завдання дослідження.
Роботу виконано відповідно до тематики досліджень Інституту економіки промисловості НАН України за темами: «Методологічне обґрунтування сучасних форм економічного розвитку регіонів» (номер держреєстрації 0101U001126, 2000-2003 рр.), у якій запропоновано підходи до обґрунтування рішень щодо регулювання ефективності господарювання в контексті вирішення проблем структурної перебудови базових галузей економіки; «Розробка механізму функціонування підприємств у трансформаційній економіці» (номер держреєстрації 0103U007370, 2003-2006 рр.), у рамках якої розроблено підходи до формування ресурсо-комунікаційного забезпечення виробничо-господарських комплексів в економіці; «Шляхи капіталізації і методи регулювання господарської діяльності підприємств базових галузей промисловості» (номер держреєстрації 0106U009514, 2006-2009 рр.), за результатами виконання якої запропоновано підходи до моделювання механізму господарювання виробничо-господарських комплексів у промисловому секторі; «Управління капіталізацією підприємств та інтегрованих структур промисловості» (номер держреєстрації 0109U000961, 2009-2012 рр.), у межах якої розроблено методичні підходи до управління організаційним потенціалом виробничо-господарських комплексів як інтегрованих структур промисловості. В Інституті економіко-правових досліджень НАН України взято участь у виконанні НДР за такими темами: «Стратегія розвитку міста як соціально-економічної системи» (номер держреєстрації 0106U007863, 2006-2009 рр.), де розроблено підходи до забезпечення ефективної організаційної взаємодії містообслуговуючими і містоутворюючими виробничо-господар¬ськими комплексами; «Економіко-правові засади господарювання міста» (номер держреєстрації 0109U001024, 2009-2012 рр.), у рамках якої запропоновано ефективні методи господарювання виробничо-господарських комплексів ресурсозабезпечуючої сфери ЖКГ міста.
Метою дисертаційної роботи є формування методології, розробка концепції та обґрунтування науково-методичних положень щодо розвитку виробничо-господарських комплексів і врахування специфіки господарювання в сучасних умовах, що створює передумови економічного зростання та цілісності системи управління національною економікою.
Відповідно до мети поставлено і вирішено такі завдання:
узагальнено теоретичні основи розвитку виробничо-господарських комплексів у системі національної економіки;
запропоновано підходи до дослідження розвитку виробничо-господарських комплексів у структурі національної економіки;
удосконалено типологію організаційних структур та мотивів формування виробничо-господарських комплексів за рівнями управління економікою;
обґрунтовано концепцію розвитку виробничо-господарських комплексів відповідно до національної моделі господарювання;
оцінено стан розвитку виробничо-господарських комплексів в Україні;
розроблено ресурсо-комунікаційне забезпечення розвитку виробничо-господарських комплексів;
визначено перспективи розвитку виробничо-господарських комплексів як складової реалізації структурно-інвестиційної політики в Україні;
визначено участь виробничо-господарських комплексів у процесах промислового розвитку;
запропоновано напрями реформування ЖКГ щодо виробничо-господар-ських комплексів ресурсозабезпечуючої сфери;
обґрунтовано загальні положення методології організаційного проектування розвитку виробничо-господарських комплексів;
удосконалено інструментарій оцінки забезпеченості реалізації організаційних проектів розвитку виробничо-господарських комплексів;
запропоновано методичні підходи до планування організаційного розвитку виробничо-господарських комплексів.
Об'єктом дослідження є виробничо-господарські комплекси і процеси їх розвитку в Україні.
Предмет дослідження – теоретичні, методологічні та практичні проблеми розвитку виробничо-господарських комплексів.
Методи дослідження. Теоретичну та методологічну основу дослідження становлять фундаментальні положення сучасної економічної теорії та теорії управління, праці вітчизняних і зарубіжних учених.
Дослідження виконано з використанням загальних і спеціальних наукових методів. Основним науковим методом є діалектичний, який конкретизовано в системному підході як загальнонаукова методологія, нерозривно пов'язана з дослідженням таких складних явищ, як розвиток виробничо-господарських комплексів у системі національної економіки.
У роботі використано такі методи економічних досліджень: абстрактно-логічний (при обґрунтуванні поняття «виробничо-господарські комплекси», визначенні їх організаційних особливостей, економічних можливостей, складових розвитку в економіці); системного, процесного та ситуаційного підходів (при обґрунтуванні концепції розвитку виробничо-господарських комплексів у системі національної економіки та визначенні їх участі в реалізації окремих напрямів економічної політики); економіко-статистичного аналізу та порівняння (при визначенні умов, тенденцій та досвіду розвитку виробничо-господарських комплексів в Україні); балансовий (при визначенні взаємозв’язків та взаємозалежностей в управлінні ресурсами та комунікаціями); економіко-матема¬тичного моделювання (при розробці ресурсо-комунікаційної моделі та моделі узгодження інтересів учасників виробничо-господарського комплексу); проектного аналізу (при обґрунтуванні проектів організаційного розвитку виробничо-господарських комплексів).
Інформаційно-емпіричну базу дослідження становлять законодавчі та нормативні акти України щодо регулювання діяльності виробничо-господарських комплексів, офіційні дані Державного комітету статистики України, факти, які містяться у працях вітчизняних і зарубіжних учених, а також у мережі Інтернет.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в методологічному обґрунтуванні, розробці концепції та формуванні науково-методичних положень щодо розвитку виробничо-господарських комплексів у системі національної економіки України.
Основні результати, що містять наукову новизну, полягають у такому:
уперше:
адаптовано зміст та роль виробничо-господарських комплексів з урахуванням їх участі у вирішенні економічних, соціальних, стратегічних та територіальних проблем, визначенням формальних ознак (узгодженого виробничо-господарського управління, можливостей маневрування ресурсами, сумісного використання загальної виробничої інфраструктури) до сучасних умов господарювання України. Це дозволило виявити організаційні особливості, економічні можливості та подвійний характер процесу розвитку виробничо-господарських комплексів, спрямований не тільки на досягнення економічного зростання через розширене відтворення капіталу, але і на забезпечення самозбереження шляхом підтримки цілісності системи управління на підставі врахування впливу чинників і передумов макро-, мезо- та мікрорівня;
сформовано концепцію розвитку виробничо-господарських комплексів, яка враховує особливості національної моделі господарювання, ґрунтується на загальних принципах взаємозалежності складових ресурсо-комунікаційного забезпечення, збалансованості ресурсів, скоординованості комунікаційних зв’язків, взаємовпливовості між розвитком виробничо-господарського комплексу та соціально-економічним розвитком території (міста, регіону та держави), а також включає обґрунтування доцільності, визначення мети, розробку механізмів і відповідного забезпечення реалізації;
обґрунтовано необхідність ресурсо-комунікаційного забезпечення розвитку виробничо-господарських комплексів, яке включає безпосередньо ресурсо-комунікаційну модель і відповідні методичні підходи до управління ресурсами та комунікаціями, спрямовані на підтримку збалансованості ресурсів і скоординованості комунікаційних зв’язків. Ресурсо-комунікаційна модель поєднує виробничу (управління матеріальними, трудовими та фінансовими ресурсами) та господарську (формування умов для організації виробничого процесу на основі встановлення комунікаційних зв’язків) складові у відтворювальному процесі, що сприяє не тільки досягненню розширеного відтворення капіталу, але і підтримці цілісності системи управління з використанням координаційного блоку. Дія координаційного блоку полягає у маневруванні та розподілі ресурсів між учасниками з урахуванням їх інтересів, що дозволяє підтримувати переважання утворювальних складових потенціалу над руйнівними та сприяє самозбереженню комплексу як цілісної організаційно-економічної системи;
сформульовано загальні положення методології організаційного проектування виробничо-господарських комплексів, які дозволяють формувати проекти з урахуванням подвійної природи розвитку та передбачають дотримання разом із загальними спеціальних принципів розробки організаційних проектів, використання прийомів системно-компонентного, системно-структурного і системно-функціонального підходів, а також інтеграційних стратегій, концепції реінжинірингу, результатів оцінки внутрішніх і зовнішніх чинників самозбереження комплексу;
удосконалено:
науковий підхід до визначення розвитку виробничо-господарських комплексів у структурі національної економіки для виявлення взаємовпливу економіки як системи і ВГК як її складових: типолого-мотиваційний підхід – для розкриття особливостей оргструктур та систематизації мотивів формування ВГК за рівнями управління економікою, еволюційно-модельний підхід – для визначення взаємозв'язку між змінами в часі моделей господарювання та еволюційним розвитком виробничо-господарських комплексів;
типологію виробничо-господарських комплексів на підставі використання історичного, організаційного і структурного підходів, яка дозволяє відстежити рух від комплексності господарства до комплексності господарювання, здійснити оцінку організаційних структур за типом, видом, масштабністю, жорсткістю управління та своєчасністю прийняття рішень, визначити мотиви формування ВГК за організаційними рівнями управління економікою для вирішення пріоритетних завдань на макро-, мезо- і мікрорівні;
методичні підходи до оцінки умов, які враховують особливості інституційного середовища, внутрішні проблеми менеджменту, тенденції розвитку за видами діяльності та регіональним розподілом, а також узагальнення досвіду впливу виробничо-господарських комплексів, які діють у відповідних сегментах економіки, що дозволило визначити можливості та особливості реалізацій концепції розвитку виробничо-господарських комплексів в Україні;
інструментальні засоби оцінки забезпеченості реалізації організаційних проектів розвитку на підставі використання комплексної моделі оцінки організаційного потенціалу, що дозволяє приймати рішення з управління ресурсами та комунікаціями як на стадії формування, так і в процесі реалізації проектів, спрямованих на забезпечення розширеного відтворення капіталу та самозбереження комплексу;
методичне забезпечення планування організаційного розвитку виробничо-господарських комплексів за рахунок використання механізмів узгодження економічних інтересів учасників реалізації організаційних проектів, що надає можливість подолати конфліктність у комунікаційних зв’язках і сприяє зміцненню комплексу та його самозбереженню у процесі розвитку;
дістали подальшого розвитку:
підходи до реалізації структурно-інвестиційної політики держави щодо вирішення проблем активізації відтворювальних процесів у реальному секторі, залучення та маневрування ресурсами при реалізації великих проектів, стратегій інвестування в контексті забезпечення ефективної взаємодії учасників за рівнями управління економікою на підставі використання можливостей саморозвитку та самозбереження виробничо-госпо¬дарських комплексів;
положення промислової політики щодо змін організаційного устрою та поєднання галузевих і функціональних принципів управління, вирішення проблем технічного переозброєння та підвищення конкурентоспроможності шляхом використання преваг виробничо-господарських комплексів щодо поєднання виробничої кооперації та господарської взаємодії між учасниками навколо єдиного центру, який забезпечує узгоджене управління їх функціонуванням та розвитком;
напрями реформування ЖКГ щодо переходу до ринкових принципів організації виробництва та господарювання виробничо-господарських комплексів ресурсозабезпечуючої сфери (включаючи тепло-, водо-, електро- та газопостачання), а також інвестування проектів модернізації міської інженерної інфраструктури з урахуванням економічних інтересів учасників їх реалізації.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що їх використання дозволяє обґрунтовано приймати рішення, спрямовані на забезпечення розвитку виробничо-господарських комплексів в економіці України. До найбільш практично значущих результатів належать пропозиції щодо обґрунтування та реалізації концепції розвитку виробничо-господарських комплексів у системі національної економіки, підходи до забезпечення збалансованості ресурсів та координації комунікаційних зв’язків виробничо-господарських комплексів, а також загальні положення формування проектів організаційного розвитку, інструменти оцінки їх реалізованості та механізми узгодження інтересів учасників реалізації організаційних проектів.
Науково-практичні розробки використано: при формуванні Програми розвитку промисловості України на 2003-2011 рр. Міністерством промислової політики України (довідка № 21/2-3-111 від 18.05.2005 р.); при розробці Загальнодержавної цільової економічної програми розвитку промисловості до 2017 р. та в діяльності Міністерства промислової політики України (довідка № 01/4-3-323 від 11.05.2011 р.); при підготовці законопроектів та вдосконаленні чинного законодавства України Комітетом з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства та регіональної політики Верховної Ради України (лист № 04-13/13-509 від 06.06.2011 р.); при доопрацюванні проекту Загальнодержавної програми реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2008-2012 рр. Департаментом стратегії реформування житлово-комунального господарства Мінжитлокомунгоспу України (довідка № 16-09/191/8-15 від 09.03.2011 р.); при обґрунтуванні підходів до вирішення проблем структурної перебудови базових галузей народного господарства Міністерством економіки і з питань європейської інтеграції України (лист № 36-25-364 від 16.04.2003 р.); при формуванні проектів організаційного розвитку ВГК Східним регіональним центром інноваційного розвитку Державного агентства України з інвестицій та інновацій (лист 01/03-11-231 від 11.01.2010 р.); Головним управлінням житлово-комунального господарства Донецької облдержадміністрації (лист №1505-05 від 12.12.2010 р.); Консорціумом «Укренергопром» (лист 01/05-11-235 від 25.01.2010 р.); Інститутом інвестиційного проектування, м. Київ (довідка №1-34-57 від 26.08.2009 р.). Результати дослідження також використовуються в навчальному процесі при викладанні дисциплін «Економіка та організація діяльності об’єднань підприємств», «Управління капіталом підприємств міського господарства» у Донбаській національній академії будівництва та архітектури Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України (довідка № 4-08/15-47 від 12.05.2011 р.).
Наукові положення, висновки і рекомендації дисертаційної роботи є підсумком багаторічних особистих наукових досліджень автора щодо вдосконалення методології розвитку виробничо-господарських комплексів у національній економіці. Усі результати, які винесено на захист, одержано автором самостійно. Внесок автора в колективно опубліковані праці конкретизовано у списку публікацій.
Результати дослідження доповідалися та були схвалені на 24 міжнародних науково-практичних конференціях, основними з яких є такі: «Місто, регіон, держава: проблеми розподілу повноважень» (Донецьк - Святогірськ, 2003 р.); «Економічні проблеми промислового розвитку в Україні» (м. Донецьк, 2005 р.); «Актуальні проблеми управління економічними процесами промислових підприємств» (м. Харків, 2006 р.); «Місто, регіон, держава: економіко-правові проблеми містознавства» (м. Донецьк, 2007 р.); «Сучасні технології менеджменту: проблеми теорії та практики» (м. Харків, 2008 р.); «Модернізація суспільного сектору економіки в умовах глобальних змін» (м. Тернопіль, 2009 р.); «Розвиток національної промисловості у сучасному контексті: пріоритети, проблеми, регулювання» (м. Донецьк, 2009 р.); «Перспективи та пріоритети розвитку економіки України та її регіонів» (м. Луцьк, 2010 р.); VI Міжнародна науково-практична конференція «Стратегия качества в промышленности и образовании» (м. Варна, Болгарія, 2010 р.); «Структурні реформи і трансформації в промисловості: перспективи і пріоритети» (м. Донецьк, 2010 р.); «Корпоративное управление и инновационное развитие» (м. Мінськ, Білорусь, 2011 р.); «Капіталізація підприємств і фінансових організацій: теорія і практика» (м. Донецьк, 2011 р.).
За результатами дослідження опубліковано 105 наукових праць, серед яких 9 монографій (2 особисті), 58 статей у наукових фахових виданнях, 24 – за матеріалами конференцій. Загальний обсяг публікацій становить 143,8 д.а. Особисто автору належить 77,6 д.а.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі наведено вирішення актуальної проблеми формування умов становлення та розвитку моделі господарювання національної економіки в процесі реформування реального сектору, втілене в обґрунтуванні методологічних основ розвитку виробничо-господарських комплексів в економіці України та положень щодо його реалізації.
Основна ідея дослідження полягає в методологічному обґрунтуванні поєднання мети розширеного відтворення капіталу та забезпечення цілісності системи управління національною економікою в моделі господарювання, виходячи з організаційно-економічного змісту виробничо-господарських комплексів та відповідно до фундаментальних основ теорії управління, а також формуванні науково-методичних положень його застосування в конкретно-історичних умовах господарювання в Україні.
Результати реалізації ідеї дозволили сформулювати такі висновки теоретичного і практичного змісту.
1. Визначено, що виробничо-господарські комплекси як відображення сутності великих підприємств і об'єднань підприємств реального сектору економіки є основою становлення та зміцнення національної моделі господарювання. Організаційні особливості й економічні можливості визначаються поєднанням виробничої та господарської структур, виконанням виробничих і господарських функцій, формуванням умов виробництва та реалізації продукції.
Розвиток виробничо-господарських комплексів має подвійну природу, яка полягає в необхідності разом із забезпеченням економічного зростання в процесі розширеного відтворення капіталу підтримувати цілісність системи управління для самозбереження безпосередньо комплексу, що досягається за рахунок сукупності формальних ознак, включаючи узгоджене виробничо-господарське управління, можливості маневрування ресурсами, використання єдиної виробничої інфраструктури для виробництва кінцевої продукції.
Зважаючи на високу впливовість діяльності ВГК на розвиток території розташування, їх потенціал може бути агреговано для оцінки сукупного потенціалу регіону, галузі та національної економіки, що дозволяє визначити інтенсивність відтворювальних процесів і можливості стійкості функціонування та економічного зростання за рівнями управління економікою.
Функціональна роль виробничо-господарських комплексів у системі національної економіки полягає у вирішенні разом із соціально-економічними завданнями проблем розвитку території їх розташування, а також підтримки конкурентоспроможності за рахунок зростання інноваційності, що доцільно враховувати при аналізі стану та обґрунтуванні концепції їх розвитку на підставі визначення організаційних особливостей і економічних можливостей, а також передумов та чинників макро-, мезо- і мікрорівня.
2. Запропоновано для дослідження розвитку виробничо-господарських комплексів у структурі національної економіки використання трьох методологічних підходів: системно-структурного – для виявлення взаємовпливу між розвитком економіки як системи та розвитком її складових, включаючи ВГК; типолого-мотиваційного – для розкриття особливостей організаційних структур виробничо-господарських комплексів, а також систематизації за рівнями управління економікою, мотивами їх формування; еволюційно-модельного – для визначення взаємозв'язку між змінами в часі моделей господарювання та еволюційним розвитком виробничо-господарських комплексів у структурі національного господарства. Доведено необхідність оцінки впливу господарської структури економіки на стратегію і тактику виробничо-господарських комплексів як складових національного господарства, що підтверджується результатами аналізу моделей механізму господарювання, принципів господарювання і класифікації національних моделей господарювання країн із розвиненою ринковою економікою в міру впливу на ринковий механізм державного регулювання.
3. Удосконалено типологію виробничо-господарських комплексів на підставі використання історичного (шляхом аналізу руху від комплексності господарства до комплексності господарювання), організаційного (шляхом оцінки організаційних структур за типом, видом, масштабністю, жорсткістю управління та темпом прийняття рішень), структурного (шляхом систематизації мотивів формування ВГК залежно від пріоритетності вирішуваних ними стратегічних завдань макро-, мезо- і мікрорівня) аспектів, доповнену принципами стратегічного цілеполягання, сумісності, добровільності, взаємодоповнення потенціалів, результативності, яка дозволяє здійснювати проектування комплексу на основі використання методів процесного підходу.
Типологія організаційних структур і мотивів формування виробничо-господарських комплексів за рівнями управління економікою відповідно до завдань, які вони вирішують, реалізується за схемою об’єднання учасників у ВГК, яка включає такі етапи: формування загальної мети; визначення економічних відносин як функцій і взаємозв’язків на макро-, мікро- та мезорівні; оцінка відповідності організаційної структури обраній стратегії; конкретизація завдань учасників щодо ресурсів і термінів; координація дій учасників та контроль за досягненням цілей.
4. Обґрунтовано, що подвійна природа процесу розвитку виробничо-господарських комплексів потребує при формуванні відповідної концепції разом із загальними принципами (збалансованості ресурсів, системності, історизму, науковості, цілеспрямованості, комплексності, адаптивності, єдності функціонування і розвитку, узгодження цілей та інтересів, можливості отримувати додатковий ефект за рахунок економії на масштабі виробництва, комбінування ресурсів, мінімізації трансакційних витрат) використовувати спеціальні підходи, пов'язані з ресурсо-комунікаційним забезпеченням у контексті переважання параметрів організаційної стійкості над параметрами економічного зростання, що не виключає вимог до забезпечення економічної ефективності.
Зазначене, у свою чергу, передбачає ґрунтування концепції на принципах взаємозалежності складових ресурсо-комунікаційного забезпечення, збалансованості ресурсів, скоординованості комунікаційних зв’язків і взаємовпливовості між розвитком виробничо-господарського комплексу та соціально-економічним розвитком території (міста, регіону та держави), а також урахування особливостей національної моделі господарювання при її формуванні та реалізації. Безпосередньо концепція передбачає обґрунтування доцільності та принципів формування, формулювання цілей і пріоритетних завдань, визначення механізмів та оцінку забезпечення її реалізації. При цьому виявляється загальне та особливе в структурі комплексу, що включає ресурси та комунікації, їх відповідну конфігурацію, визначення принципів і умов ефективного господарювання.
5. Встановлено, що реалізація концепції розвитку виробничо-господарських комплексів у системі національної економіки потребує адаптації її до умов, що враховують особливості інституційного середовища, внутрішні проблеми менеджменту, тенденції розвитку за видами діяльності та по регіонах для виявлення пріоритетних або найбільш значущих напрямів реалізації, а також узагальнення досвіду розвитку найбільш впливових вітчизняних виробничо-господарських комплексів для визначення особливостей формування та використання ними ресурсо-комунікаційного забезпечення.
Зважаючи на умови розвитку ВГК в Україні, які полягають у нерозвиненості інституційного середовища, протиріччях у нормативно-правовій базі та методології статистичного обліку їх діяльності, необхідне їх урахування при визначенні можливостей реалізації загальної концепції розвитку ВГК в економіці України. За результатами аналізу тенденцій розвитку та динаміки показників обсягу виробництва, кількості працюючих, стану виробничого потенціалу, обсягів капіталовкладень виявлено найбільшу концентрацію великих підприємств та об’єднань підприємств – виробничо-господарськими комплексів у промисловості та ресурсозабезпечуючій сфері житлово-комунального господарства. Доведено доцільність використання досвіду провідних виробничо-господарських комплексів базових галузей економіки, включаючи використання стратегічних підходів до управління розвитком, інноваційну орієнтованість механізму управління, а також управління якістю та потенціалом людських ресурсів, реінжинірингу бізнес-процесів для адаптації концепції розвитку виробничо-господарських комплексів та механізмів її реалізації.
6. Доведено, що переважання мети організаційної стійкості (самозбереження) над метою економічного зростання при забезпеченні ефективного використання ресурсів у процесі розвитку виробничо-господарського комплексу обумовлює необхідність формування ресурсо-комунікаційної моделі, яка реалізується в корпоративному блоці механізму управління. У вказаній моделі максимізація виробничої функції обмежується необхідністю підтримки параметрів життєздатності комплексу, які перешкоджають його руйнуванню, що може бути досягнуто збалансованістю ресурсного забезпечення за рахунок бюджетування і комунікаційного забезпечення шляхом узгодження інтересів у процесі прийняття і реалізації рішень. Збалансованість ресурсів досягається при дотриманні принципів пропорційності, планування, інформаційної різноманітності, стабілізації, повноти та координування, а також із використанням моделей бюджетування, які дозволяють підвищити гармонізацію складових потенціалу ВГК. Цілеорієнтованість механізму управління ВГК має враховуватися при формуванні ресурсо-комунікаційної моделі, оскільки перехід до цільової установки більш високого рівня може призводити як до зниження ресурсозабезпеченості, керованості, так і до виникнення протиріч у комунікаціях.
Для управління ресурсами та комунікаціями запропоновано методичні підходи до забезпечення збалансованості ресурсів і скоординованості комунікаційних зв’язків. Збалансованість ресурсів досягається при дотриманні принципів пропорційності, планування, інформаційної різноманітності, стабілізації, повноти та координування, а також використанням моделей бюджетування, які дозволяють підвищити збалансованість складових потенціалу ВГК. Управління комунікаціями враховує системні чинники та використання спеціальних заходів координації для подолання дисбалансу підсистем та експертних технологій для підтримки й узгодженості елементів механізму управління, ефективності структури зв'язку між елементами системи, здійснення контролю системи прийняття рішень у ВГК та його складових.
7. Запропоновано до вирішення завдання структурно-інвестиційної політики як на державному, так і на регіональному рівнях, що залежить від інвестиційного забезпечення, пошуку джерел інвестицій, раціонального використання інвестиційних ресурсів, включаючи ефективне маневрування та забезпечення координації дій між учасниками інвестиційного процесу залучення виробничо-господарських комплексів у складі макро-, мікро- та інституційних інструментів, що дозволяє скористатися перевагами ресурсно-комунікаційного підходу до управління за рахунок поєднання виробничої та господарської складових у відтворювальному процесі та забезпечення ефективної взаємодії при врахуванні інтересів учасників. Встановлено, що реалізація другого етапу структурних змін в економіці України залежить від залучення та використання значних обсягів інвестиційних ресурсів. Для забезпечення залучення та ефективного освоєння інвестицій доцільне використання макро-, мікро- та інституційних інструментів, включаючи залучення організаційно-економічного потенціалу великих підприємств та їх об’єднань, які за своєю сутністю є виробничо-господарськими комплексами.
8. Доведено, що використання організаційних переваг виробничо-господарських комплексів, що забезпечують досягнення результату за рахунок поєднання виробничих функцій із встановленням комунікаційних зв’язків та відносин на підставі врахування взаємних інтересів учасників комплексу, дозволить перейти від галузевого до функціонального принципу управління, сприятиме оновленню організаційного устрою промислового сектору, підвищенню модернізації виробництва та конкурентоспроможності продукції як складових промислової політики. При залученні виробничо-господарських комплексів до реалізації стратегії змін організаційного устрою у промисловому секторі необхідно враховувати ступінь розвитку ринкових відносин, горизонтальних взаємозв'язків і можливостей формування структур функціонального типу. Виявлено, що завдання технічного переозброєння у промисловому секторі на засадах маркетингового підходу, спрямовані на підвищення конкурентоспроможності, якості продукції, впровадження ресурсозберігаючих технологій, доцільно вирішувати шляхом використання організаційних переваг та економічних можливостей виробничо-господарських комплексів.
9. Обґрунтовано, що реформування ЖКГ щодо виробничо-господарських комплексів ресурсозабезпечуючої сфери визначається через ряд пріоритетних завдань модернізації державного та комунального секторів, спрямованих на реалізацію антикризових та стабілізаційних заходів підтримки виробництв, які необхідні для пропорційного розвитку економіки, але не відповідають критеріям ринкової ефективності. Вирішення цих завдань пов’язане з реорганізацією виробничо-господарських комплексів у сфері тепло-, газо-, електро- та водопостачання ЖКГ на підставі проектів організаційних змін та організаційного розвитку, спрямованих на підвищення ефективності використання комунальної інфраструктури та задоволення потреб населення у якісних послугах.
10. Сформовано загальні положення методології організаційного проектування розвитку виробничо-господарських комплексів на підставі врахування подвійної природи мети розвитку, функціональної ролі в економіці, організаційних особливостей та економічних можливостей. Оргпроектування здійснюється з використанням принципів розробки оргпроектів, прийомів системно-компонентного, системно-структурного і системно-функціонального підходів до їх обґрунтування, врахування впливу чинників макро-, мезо- та мікрорівня, вдосконалення підходів до управління потенціалом і використання механізмів узгодження інтересів зацікавлених сторін на різних рівнях управління економікою, що дозволяє забезпечити досягнення мети поєднання розширеного відтворення капіталу з підтримкою самозбереження у процесі розвитку.
Доведено, що при оргпроектуванні виробничо-господарських комплексів доцільне використання загальних методологічних положень, які включають принципи, підходи системного аналізу і синтезу, враховують особливості управління потенціалом та моделі узгодження інтересів учасників за рівнями управління економікою. Визначено, що обґрунтування та реалізація оргпроектів розвитку нерозривно пов’язані з управлінням відповідним потенціалом виробничо-господарських комплексів та узгодженням інтересів учасників при плануванні організаційних змін і розвитку.
11. Запропоновано при визначенні можливостей реалізованості оргпроектів до складу показників організаційного потенціалу виробничо-господарського комплексу разом із показниками організаційної структури та організації виробництва включати показники організації господарювання.
Для управління організаційною складовою потенціалу доцільне застосування моделі, яка використовує принципи реінжинірингу бізнес-процесів, результати оцінки стану взаємодії структурних підрозділів, ступеня складності оргструктур за рівнем взаємозв’язку та взаємодії компонентів, аналізу відповідності оргструктури умовам функціонування, оцінки ступеня конфліктності оргструктури при управлінні комунікаційними зв’язками та відносинами. Вказана модель орієнтована на максимальне використання загальних даних і мінімізацію введення додаткових показників та дозволяє приймати рішення щодо управління організаційною складовою потенціалу, спрямовані на підтримку самозбереження виробничо-господарського комплексу при забезпеченні необхідного рівня ефективності господарювання.
12. Обґрунтовано, що при здійсненні планування організаційних змін та організаційного розвитку виробничо-господарських комплексів доцільно використовувати механізми узгодження інтересів зацікавлених сторін, що дозволяє поєднати досягнення мети економічного зростання та підтримку керованості в процесі встановлення та розвитку комунікаційних зв’язків і відносин з урахуванням впливу макро-, мікро- та мезоекономічних чинників розвитку виробничо-господарських комплексів у системі національної економіки.
Практична реалізація вдосконалених підходів до планування організаційних змін та організаційного розвитку виробничо-господарських комплексів, включаючи вдосконалення оргструктури, оптимізації виконання функцій, систематизації стадій циклів розвитку, які притаманні процесам організаційного перетворення в діючій організації, свідчить про доцільність використання сценарного підходу до планування на стадії впровадження організаційних змін.
Планування розвитку оргструктури виробничо-господарських комплексів доцільно здійснювати за допомогою ряду процедур та інструментів, включаючи формулювання проблеми і визначення завдань розвитку оргструктури управління, планування цілей, ресурсного та комунікаційного забезпечення, проектування та впровадження заходів щодо моніторингу цього процесу. При проектуванні необхідно забезпечувати підтримку оптимальної вартості виконання функцій (бізнес-процесів) встановленої якості, а також ефективну взаємодію між учасниками в процесі реалізації проектів з використанням відповідної моделі, яка визначає вплив макро-, мікро- та мезоекономічних чинників розвитку виробничо-господарських комплексів у системі національної економіки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Економіка України: стратегія довгострокового розвитку / за ред. В.М. Гейця; Ін-т екон. прогнозув.НАН України. – К.: Фенікс, 2003. – 1008 с.
2. Мильнер Б. Крупные корпорации – основа подъема и ускоренного развития экономики / Б. Мильнер // Вопросы экономики. – 1998. – № 8. – С. 70-75.
3. Дементьев В.Е. Интеграция предприятий и экономическое
развитие / В.Е. Дементьев. – М.: ЦЭМИ РАН, 1998. – 75с. – (Препринт).
4. Корпорації та інтегровані структури: проблеми науки та практики: моногр. / М.О. Кизим, О.М. Тищенко, Ю.Б. Іванов та ін. – Х.: ІНЖЕК, 2007. ¬¬¬¬– 344 с.
5. Костицький В.В. Закон перманентної концентрації капіталу: економічна історія і українські реалії / В.В. Костицький. – К.: Ін-т законодавчих передбачень і правової експертизи, 2003. – 198 с.
6. Ансофф И. Новая корпоративная стратегия / И. Ансофф: пер. с англ.; под ред. Ю.Н. Каптуревского. – СПб.: Питер, 1999. – 416 с.
7. Амоша А.И. Основы конструирования экономических систем. Кн. 2. Производственно-экономические системы / А.И. Амоша, Е.Т. Иванов. – Донецк: ИЭП НАН Украины, 2008. – 312 с.
8. Chakraborty S. Enterprise resource planning: an integrated strategic framework / S. Chakraborty, S. K. Sharma // Int. J. of Management and Enterprise Development. – 2007. – Vol. 4, No.5. – Р. 533-551.
9. Gulledge Thomas R. Architecture-driven Enterprise Integration / R. Gulledge Thomas // Int. J. of Management and Enterprise Development. – 2008. – Vol. 5, No.3. – Р. 265-309.
10. Козенкова Т.А. Интегрированные финансовые структуры: проблемы и особенности: моногр. / Т.А. Козенкова. – М.: ИВЦ «Маркетинг», 2007. – 177с.
11. Большая Советская Энциклопедия [Электронный ресурс]. – Режим доступа: bse.slovaronline.com/33045-proizvodstvennoe_obedinenie
12. Про холдингові компанії в Україні: Закон Ук¬раїни від 15 березня 2006 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 34. – Ст. 291.
13. Лаптев И.А. Проблемы правовой организации холдингов как производственно-хозяйственных комплексов [Электронный ресурс] / И.А. Лаптев // Право и государство. – 2005. – № 8. – Режим доступа: http://www.igpran.ru/prepare/themes/list.php
14. Толмачева Р.П. Словарь по экономической истории / Р.П. Толмачева. –М.: Дашков и Ко, 2010. – 182 с.
15. Экономическая энциклопедия / под ред. Л.И. Абалкина / Ин-т экономики Рос. акад. наук. – М.: Экономика, 1999. – 1055 с.
16. Ивантер В. Подходы к научному обоснованию интеграционных процессов / В. Ивантер, Ф. Клоцвог // Проблемы теории и практики управления. – 1997. – №5. – С.22-24.
17. Современное управление: энциклопедический справочник. – Т.1. – М.: Издатцентр, 1997. – 584 с.
18. Мингазов Х.Х. Современные организационно-хозяйственные структуры в промышленности (зарубежный и первый отечественный опыт) / Х.Х. Мингазов. – М.: Российский экономический журнал, 1993. – 156 с.
19. Якубенко В.Д. Базисні інститути у трансформаційній економіці: моногр. / В.Д. Якубенко. – К.: КНЕУ, 2004. – 252 с.
20. Дементьев В.Е. Интегрированные корпоративные структуры и стратегия индустриального развития / В.Е. Дементьев // Управление социально-экономическим развитием России. – М.: Экономика, 2002. – С.75-89.
21. Пашин С.Т. Функционирование транснациональных компаний: организационно-экономическое обеспечение / С.Т. Пашин. – М.: Экономика, 2002. – 348 с.
22. Мовсесян А. Современные тенденции в развитии и управлении ТНК / А. Мовсесян // Проблемы теории и практики управления. – 2001. – № 1.– С.54-59.
23. Пасхавер О.К. Формування великого приватного капіталу в Україні / О.К. Пасхавер, Л.Т. Верховодова, Л.З. Суплин. – К.: Міленіум, 2004. – 80 с.
24. Інтегровані структури бізнесу: проблеми теорії та практики оцінювання конкурентоспроможності: моногр. / М.О. Кизим, В.С. Пономаренко, В.М. Горбатов, О.М. Ястремська. – Х.: ІНЖЕК, 2010. – 368 с.
25. Общеотраслевые научно-методические рекомендации по формированию организационных структур управления объединениями и предприятиями. – М.: ГКНТ, 1978. – 24 с.
26. Сыроежкин И.М. Очерки теории производственных организаций / И.М. Сыроежкин. – М.: Экономика, 1970.– 136 с.
27. Бурков В.Н. Механизмы функционирования организационных систем / В.Н. Бурков, В.В. Кондратьев. – М.: Наука, 1981. – 384 с.
28. Марцин В.С. Становлення ринкової економіки в Україні / В.С. Марцин. –Львів: Коопосвіта, 1999. – 282 с.
29. Янковский А. Реструктуризация предприятий, взгляд изнутри / А. Янковский // ЭКО. – 1999. – № 9. – С.35-39.
30. Гохан П.А. Слияния, поглощения и реструктуризация компаний / П.А. Гохан; пер с англ. – М.: Альпина, 2004. – 164 с.
31. Молотников А. Слияния и поглощения: российский опыт / А. Молотников. – М.: Экономика, 2006. – 344 с.
32. Авдашева С. Акционерные и неимущественные механизмы интеграции в российских бизнес-группах / С. Авдашева // Российский экономический журнал. – 2000. – №1. – С. 14-20.
33. Винслав Ю. Развитие интегрированных корпоративных структур в России / Ю. Винслав // Российский экономический журнал. – 1998. – №11-12. – С. 28-32.
34. Антонов Г.Д. Предпосылки интеграции и эволюция интеграционных структур в России [Электронный ресурс] / Г.Д. Антонов, О.П. Иванова // Менеджмент в России и за рубежом. − 2001. − № 5. − Режим доступа: http://www.cfin.ru/press/management/2001-5/03.shtml

35. Драчева Е.Л. Проблемы определения и классификации интегрированных корпоративных структур / Е.Л. Драчева, А.М. Либман // Менеджмент в России и за рубежом. – 2001. – № 4. – С. 24-28.
36. Авилова В.В. Современные теории интеграции предприятий / В.В. Авилова, Д.Ш. Султанова // Региональные исследования. – 2007. – №1. – С.25-28.
37. Касатов А.Д. Проблемы развития интегрированных корпоративных структур в российской экономике / А.Д. Касатов // Экономические науки. – 2010. – №8(67). – С. 33-36.
38. Якутин Ю.В. Интегрированные корпоративные структуры: развитие и эффективность / Ю.В. Якутин. – М.: ИД «Экономическая газета», 1999. – 368 с.
39. Корінько М.Д. Аналіз і формування організаційних структур при диверсифікації / М.Д. Корінько // Актуальні проблеми економіки. – 2004. – №5. – С.161-173.
40. Logrange P. How to begin a strategic planning system / P. Logrange, R. Vansil // Harvard Bus. Rev. – 1976. Sept.-Oct. – P. 19-26.
41. Супян В.Б. Экономика США / В.Б. Супян. – СПб.: Питер, 2003.– 650 с.
42. Голубицкий С. Между кейрецу и забацу [Электронный ресурс] / С. Голубицкий // Бизнес-журнал. – 2005. – № 8. – Режим доступа: www/bisnes-magazine.ru
43. Hax H. Debt and Investment Policy in German Firms / Н. Hах // Journal of Institutional and Theoratical Economics. – 1990. – Vol. 146. – №1. – P. 106-123.
44. Беллон Б. Финансовый капитал и промышленность во Франции / Б. Беллон. – М.: Прогресс, 1983. – 232 с.
45. Келлер Т. Концепции холдинга: организационные структуры и управление / Т. Келлер. – Обнинск: ГЦПИК, 1996. – 312 с.
46. Интегрированные финансово-промышленные структуры. Производственные объединения, холдинги, финансово-промышленные группы / А.А. Tурчак, Л.С. Барютин, Т.Н. Бершадская, Л.Г. Головач, Е.Э. Чернышов. – СПб.: Наука, 1996. – 316 с.
47. Авдашева С.Б. Бизнес-группы как форма реструктуризации предприятий: движение вперед или шаг назад? / С.Б. Авдашева // Российский журнал менеджмента. – 2005. – №5. – С. 3-26.
48. Матицин А. Вертикальная интеграция: теория и практика /А. Матицин. – М.: Новый век, Ин-т микроэкономики, 2002. – 368 с.
49. Рудцкая Е.Р. Интеграционная методология инновационного развития наукоемких производств / Е.Р. Рудцкая, В.Ю. Хрусталев // Инновации. –2008. – № 8. – С.83-90.
50. Агафонова И.Г. Пути и проблемы вертикальной интеграции российских предприятий в условиях современной экономики / И.Г. Агафонова // Менеджмент в России и за рубежом. – 2005. – №5. – С. 99-108.
51. Бандурин А.В. Деятельность корпораций / А.В. Бандурин. – М.: Буквица, 1999. – 272 с.
52. Владимирова И.Г. Организационные формы интеграции компаний / И.Г. Владимирова // Менеджмент в России и за рубежом. – 1999. – № 6. – С. 56-62.
53. Назарова Г.В. Організаційні структури управління корпораціями / Г.В. Назарова. – Х.: ХДЕУ, 2004. – 408 с.
54. Львов Д. ФПГ в российской экономике / Д. Львов, В. Дементьев // Журнал для акционеров. – 1995. – №2. – С. 2-10.
55. Булеев И.П. Промышленные корпорации: особенности развития и принятия решений / И.П. Булеев, С.В. Богачев, М.В. Мельникова. – Донецк: ИЭП НАН Украины, 2003. – 116 с.
56. Сухо С.В. Онтология управления организациями / С.В. Сухо // Менеджмент в России и за рубежом. – 2003. – №5. – С. 99-108.
57. Кизим М.О. Механізми організації, стійкого функціонування і розвитку великомасштабних економіко-виробничих систем: автореф. дис. на здобуття наук ступеня д-ра екон. наук: спец. 08.06.02 / М.О. Кизим; Нац. металургійна акад. України. – Дніпропетровськ, 2001. – 35 с.
58. Мельникова М.В. Производственно-хозяйственные комплексы в экономике Украины: моногр. / М.В. Мельникова; НАН Украины, Ин-т экономики пром-сти; НАН Украины, Ин-т экономико-правовых исслед. – Донецк: Ноулидж, 2010. – 260 с.
59. Мельникова М.В. Деякі методологічні проблеми управління розвитком виробничо-господарських комплексів / М.В. Мельникова // Экономические проблемы и перспективы стабилизации экономики Украины: сб. науч. тр. – Донецк: ИЭП НАН Украины, 2007. – С.12-22.
60. Мельникова М.В. Виробничо-господарські комплекси в економіці України: передумови виникнення та напрями розвитку / М.В. Мельникова // Экономические проблемы и перспективы стабилизации экономики Украины: сб. науч. тр. – Донецк: ИЭП НАН Украины, 2008. – С. 50-58.
61. Николис Г. Познание сложного /Г. Николис, И. Пригожий. – М.: Мир, 1990. – 345 с.
62. Берталанфи Л. История и статус общей теории систем / Л. Берталанфи // Системные исследования: сб. статей. – М.: Наука, 1978. – 356 с.
63. Негойце К. Применение теории систем к проблемам управления / К. Негойце. – М.: Мир, 1981. – 156 с.
64. Афанасьев И.Г. Общая теория систем / И.Г. Афанасьев. – М.: Наука, 1980. – 249 с.
65. Спицнадель В.Н. Основы системного анализа / В.Н. Спицнадель. – СПб.: Бизнес-пресса, 2000. – 320 с.
66. Острейковский В.А. Теория систем / В.А. Острейковский. – М.: Высшая школа, 1997. – 278 с.
67. Смирнов Э.А. Теория организации / Э.А. Смирнов. – М.: ИНФРА-М, 2000. – 248 с.
68. Мащенко В.Е. Системное корпоративное управление / В.Е. Мащенко. – М.: Сирин, 2003. – 251 с.
69. Беляев А.А. Системология организации / А.А. Беляев, Э.М. Коротков. –М.: Инфра-2000. – 182 с.
70. Мильнер Б.З. Системный подход к организации управления / Б.З. Мильнер, Л.И. Евенко, В.С. Раппорт. – М.: Экономика, 1983. – 245 с.
71. Беломестов В.Г. Проблемы управления экономическим потенциалом социально-экономических систем [Электронный ресурс] / В.Г. Беломестов // Проблемы современной экономики. – 2005. – № 1(13). – Режим доступа: http://www.m-economy.ru/art.php3?artid=20651.
72. Фонотов А.Г. Ресурсный потенциал / А.Г. Фонотов. – М.: Экономика, 1985. – 151 с.
73. Экономический потенциал развитого социализма / под ред. Б.М. Мочалова. – М.: Экономика, 1982. – 256 с.
74. Фигурнов Э.В. Производственный потенциал / Э.В. Фигурнов. – М.: Экономика, 1982. – 176 с.
75. Задоя А.А. Народнохозяйственный потенциал и интенсивное воспроизводство / А.А. Задоя. – К.: Наук. думка, 1986. – 154 с.
76. Самоукин А.И. Потенциал нематериального производства / А.И. Самоукин. – М.: Знание, 1997. – 178 с.
77. Плышевский Б. Потенциал инвестирования / Б. Плышевский // Экономист. – 1996. – №3. – С. 3-8.
78. Степанов А.Я. Категория "потенциал" в экономике [Электронный ресурс] / А.Я. Степанов, Н.В. Иванова. – Режим доступа: http://www.mо-economy.ru/art.php4?artid=18352.
79. Тодосийчук А. Научно-технический потенциал социально-трудовой сферы / А. Тодосийчук // Экономист. – 1997. – №12. – С.63-67.
80. Словник сучасної економіки Макміллана. – К.: АртЕК, 2000. – 625 с.
81. Шумпетер Й. Теория экономического развития. Капитализм, социализм и демократия / Й. Шумпетер. – М.: ЭКСМО, 2007. – 864 с.
82. Арефьева Е.В. Стратегия и тактика управления производственными системами / Е.В. Арефьева. – Х.: Основа, 1996. – 203 с.
83. Толкачева Н.В. Эволюция систем управления в контексте организационного развития бизнеса / Н.В. Толкачева // Менеджмент в России и за рубежом. – 2004. – №1. – С. 24-29.
84. Современное управление: энциклопедический справочник. Т. 2. – М.: Издатуправление, 1997. – 435 с.
85. Шимко П.Д. Оптимальное управление экономическими системами / П.Д. Шимко. – СПб.: Бизнес-пресса, 2004. – 240 с.
86. Кизим Н.А. Концентрация и интеграция капитала / Н.А. Кизим. – Х.: Бизнес Информ, 2000. – 104 с.
87. Maples G.E. Self-Determination Theory as an explanation for the evolution of enterprises / G.E. Maples, Zh. Zhu, R. Heady, A. Keaty // Int. J. of Management and Enterprise Development. – 2009. – Vol. 6. – № l.– Р. 1-17.
88. Мельникова М.В. Аспекти структуризації економічного потенціалу господарських комплексів міста / М.В. Мельникова // Экономические проблемы и перспективы стабилизации экономики Украины: сб. науч. тр. – Донецк: ИЭП НАН Украины, 2006. – С.64-73.
89. Мельникова М.В. О распределении ресурсов в крупных хозяйственных комплексах / М.В. Мельникова // Город, регион, государство: проблемы распределения полномочий: сб. науч. тр. [по матер. междунар. науч-практ. конф. (24-26 апр. 2003 г.)]. – Донецк: ИЭПИ НАН Украины, 2003. – С. 233-240.
90. Мельникова М.В. Розвиток підходів до структурування капіталу великого господарського комплексу / М.В. Мельникова, М.В. Баскаков // Економіка: проблеми теорії та практики: зб. наук. пр. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2006. – Вип. 216, т. ІІ. – С.409-415.
91. Блауберг И.В. Становление и сущность системного подхода / И.В. Блауберг, Э.Г. Юдин. – М.: Наука, 1973. – 270 с.
92. Стефанов Н. Мультипликационный подход и эффективность. / Н. Стефанов, пер. с болг. – М.: Политиздат, 198076. – 208 с.
93. Петров А. Основные концепты компетентностного подхода как методологической категории / А. Петров // Alma mater. – 2005. – № 2. – С. 54-58.
94. Ипполитова Н.В. Взаимосвязь понятий «методология» и «методологический подход» / Н.В. Ипполитова // Вестник Южно-Уральского государственного университета. Серия Образование. Педагогические науки. – № 13 (146). – 2009. – С. 9-15.
95. Барр Р. Политическая экономия: в 2-х т. / Р. Барр; пер. с фр. – М.: Международные отношения, 2006. – Т.1. – 608 с.
96. Перру Ф. Экономическое пространство: теория и практика / Ф. Перру // Пространственная экономика. – 2007. – №2. – С. 77-93.
97. Tinbergen J. Economic Policy: Principles and Design / J. Tinbergen. – Amsterdam, 1956. – 216 р.
98. Геєць В.М. Суспільство, держава, економіка: феноменологія взаємодії та розвитку / В.М. Геєць. – К.: Ін-т екон. прогнозув.НАН України, 2009. – 864 с.
99. Механізм структурних зрушень в економіці / під ред. В.І. Кононенка. – К.: Ін-т екон. прогнозув.НАН України., 2002. – 288 с.
100. Михайленко О. Методологічні аспекти структурування національної економіки і національного ринку / О. Михайленко // Економіка України. – 2003. – №5. – С. 60-66.
101. Національна економіка та регіональна політика / В.Ф. Янукович, М.І. Долішній, В.В. Рибак, С.М. Злупко. – Львів: ІРД НАН України, 2004. – 400 с.
102. Алимов О.М. Стратегічний потенціал – сукупні можливості національної економіки по досягненню цілей збалансованого розвитку / О.М. Алимов, В.В. Микитенко // Продуктивні сили України. – К.: РВПС України НАН України, 2006. – № 1. – С. 135-151.
103. Губерная Г.К. Экономика утерянных возможностей / Г.К. Губерная // Економіка промисловості. – 2008. – № 4. – С. 202-208.
104. Пилипів В.В. Управління відтворенням територіальних економічних систем у фінансовому просторі: [монографія] / В.В.Пилипів. – К.: РВПС України НАН України, 2011. – 400 с.с.
105. Иноземцев В. Структурирование общественного производства / В. Иноземцев // Российский экономический журнал. – 1997. – № 11-12. – С. 65-67.
106. Гранберг А.Г. Введение в системное моделирование народного хозяйства / А.Г. Гранберг, С.Л. Суспицин. – Новосибирск: Наука, 1988. – 258 с.
107. Волинець В. Шляхи удосконалення галузевої структури економіки України / В. Волинець // Економіка та держава. – 2006. – №8. – С. 32-34.
108. Класифікація інституційних секторів економіки України: Наказ Деркомстату України від 18.04.2005 № 96 – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.uapravo.net/data/base20/ukr20879.htm..
109. Геєць В.М. Секторальні моделі прогнозування економіки України / В.М. Геєць. – К.: Фенікс, 1999. – 304 с.
110. Маркс К. Капитал. Том II. Книга II: Процесс обращения капитала / К. Маркс, Ф. Энгельс // Соч. Т. 24. – 2-е изд. – М.: Политиздат, 1960. – Т. 24. – 593 c.
111. Рахаев Б.М. Структурная целостность национального хозяйства как условие его экономической динамики / Б.М. Рахаев, С.В. Рахаева // Общественные науки и современность. – 2007. – № 2. – С. 117-126.

112. Заблоцький Б.В. Розміщення продуктивних сил України: національна макроекономіка: посібник / Б.В. Заблоцький. – К.: Академвидав, 2002.– 368 с.
113. Кузьменко Л.М. Управление функционированием и развитием экономики региона: моногр. / Л.М. Кузьменко. – Донецк: ИЭП НАН Украины, 2004. – 253 с.
114. Норт Д. Інститути, інституційні зміни і функціонування економіки: моногр. /Д. Норт: пер. з англ. А.Н. Несторенко. – М.: Фонд економічної книги «Начала», 1997. – 180 с.
115. Геєць В. Інституційні перетворення і суспільний розвиток / В. Геєць // Економіка і прогнозування. – 2005. – № 2. – С.5-15.
116. Вільямсон Олівер Е. Економічні інституції капіталізму: фірми, маркетинг, укладання контрактів / Олівер Е. Вільямсон. – К.: АртЕк, 2001. – 472 с.
117. www.spfu.gov.ua

118. Експрес-випуск Держкомстату України №12 від 20.01.2011р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.ukrstat.gov.ua
119. Трансформация рыночной модели хозяйства новой экономики / под ред. В.А. Гневко, Е.С. Ивлевой, А.И. Добрынина. – СПб.: Издательство Санкт-Петербургской академии управления экономики, 2009. – 368 с.
120. Дементьев В.Е. Теория национальной экономики и мезоэкономическая теория / В.Е. Дементьев // Российский экономический журнал. – 2002. – № 4. – С.74-79.
121. Мезоэкономика переходного периода: рынки, отрасли, предприятия / под ред. Г.Б. Клейнера. – М.: Наука, 2001. – 420 с.
122. Нуреев Р.М. Курс микроэкономики / Р.М. Нуреев. – М.: Норма-ИНФРА-М, 1998. – 572 с.
123. Мікроекономіка та Макроекономіка / за ред. С. Будаговської. – К.: Освіта, 1998. – 518 с.
124. Гальчинський А.С. Основи економічної теорії: підручник / А.С. Гальчинський, П.С. Єщенко, Ю.І. Палкін. – К.: Вища школа, 1995. – 462 с.
125. Малиш Н.А. Макроекономіка: навч. посіб. / Н.А. Малиш. – 2-ге вид., випр. – К.: МАУП, 2004. – 184 с.
126. Самуельсон Н.П. Макроекономіка / Н.П. Самуельсон, В.Д. Нордгауз; пер з англ. – К.: Основи, 1995. – 544 с.
127. Сакс Дж. Макроэкономика. Глобальный подход / Дж. Сакс, Ф. Ларен. – М.: Дело 1996. – 847 с.
128. Корчагин Ю.А. Современная макроэкономика / Ю.А. Корчагин, И.Р. Бугаян, И.П. Маличенко. – Ростов н/Дону: Феникс, 2009. – 508 с.

129. Розанова Н. Эволюция взглядов на природу фирмы в западной экономической науке / Н. Розанова // Вопросы экономики. – 2002. – №1. – С. 50-67.
130. Олейник И. Институциональная экономика. Институциональные рамки неоклассики / И. Олейник // Вопросы экономики. – 1999. – №1. – С.132-143.
131. Коуз Р. Фирма, рынок и право / Р. Коуз; пер. с англ. Б. Пинскера.– М.: Дело, 1993. – 192 с.
132. Громыко В.В. Экономическая теория. Микроэкономика. Мезоэкономика: учебник. / В.В. Громыко, М.И. Забелина, Г.М. Лонская. – 4-е изд., испр. и доп. – М.: ИД «Дашков и К», 2009. – 933 с.
133. Науково-практичний коментар Господарського кодексу України /за заг. ред. В.К. Мамутова. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 688 с.
134. Миргородская Е.О. Большие интегрированные структуры как феномен современной экономики (к постановке вопроса) / Е.О. Миргородская // Философия хозяйства: альманах МГУ им. М.В. Ломоносова. – 2006. –№ 4(46). – С. 120-129.
135. Бутыркин А.Я. Особенности и модели управления интегрированными корпоративными структурами в сфере крупного бизнеса / А.Я. Бутыркин. – М.: ТЕИС, 2004. – 124 с.
136. Динамика корпоративного развития /